Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 922/2281/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 20.09.2016у справі№ 922/2281/16 господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу"простягнення 2 586 008,78 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Никеруй Т.М.,

- ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" Басарт Л.А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз" / позивач / скаржник) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (надалі - ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" / відповідач) та просило суд стягнути з останнього пеню у розмірі 671 390,83 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та становив 1 802 101,77 грн., та три відсотки річних у розмірі 112 516,18 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2016 (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (головуючий суддя Білоусова Я.О., судді: Тарасова І.В., Фоміна В.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в повному обсязі.

17.02.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив від ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в якому відповідач просить суд касаційної інстанції залишити без задоволення подану позивачем касаційну скаргу, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (покупець) укладено договір № 2196/14-КП-32 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору газ, який продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

В силу пункту 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач протягом січня - грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 4 232 441,67 грн. на підставі відповідних актів приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 б/н за січень на суму 1 003 026,41 грн.; від 28.02.2014 б/н за лютий на суму 676 852,44 грн.; від 31.03.2014 б/н за березень на суму 505 989,91 грн.; від 30.04.2014 б/н за квітень на суму 153 039,54 грн.; від 31.10.2014 б/н за жовтень на суму 129 666,53 грн.; від 30.11.2014 б/н за листопад на суму 676 971,26 грн.; від 31.12.2014 б/н за грудень на суму 1 086 895,58 грн.

Водночас, як стверджував позивач, відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням строків, передбачених п. 6.1. договору, що і стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з позовом про стягнення пені у розмірі 671 390,83 грн., інфляційних в сумі 1 802 101,77 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 112 516,18 грн.

Згідно зі ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Положеннями ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 ЦК України).

У відповідності з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як визначено у ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило суд стягнути з відповідача (з урахуванням оновленого розрахунку) 234 107,80 грн. пені, 63 327,40 грн. 3 % річних та 1 331 334,69 грн. інфляційних, оскільки ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" проводились розрахунки за поставлений природний газ з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, вказував, що п. 16 ст. 14 та ст. 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було передбачено виділення субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, а постановою Кабінету Міністрів України № 375 від 04.06.2015 було затверджено порядок та умови надання у 2015 році субвенцій з державного бюджету, на виконання яких між сторонами було підписано договір про організацію взаєморозрахунків, на підставі якого в рахунок погашення заборгованості за спожитий газ було перераховано 1 722 498,74 грн. Зважаючи на це, на думку відповідача, у нього не залишилося жодних невиконаних зобов'язань перед позивачем стосовно виконання умов підписаного між ними договору купівлі-продажу природного газу № 2196/14-КП-32 від 31.01.2014.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2015 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області, Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, Комунальним підприємством "Харківводоканал", ТОВ "Котельні лікарняного комплексу", ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укргазвидобування" було укладено договір № 428/375-в про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 04.06.2015 на суму 1 722 498,74 грн.

Відповідно до п. 8 договору про організацію взаєморозрахунків відповідачем сплачується заборгованість за спожитий у 2014 році природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014 № 2196/14-КП-32 у розмірі 1 722 498,74 грн. за рахунок субвенції.

Згідно з п. 15 договору про організацію взаєморозрахунків він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Підпунктом 2 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків визначено, що сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

У пункті 17 договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні заявлених ПАТ "НАК "Нафтогаз України" позовних вимог про стягнення сум пені, інфляційних втрат та відсотків річних, дійшли висновку, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором від 31.01.2014 № 2196/14-КП-32, після виконання якого (договору про організацію взаєморозрахунків) ні позивач, ні відповідач не мають один до одного жодних претензій стосовно договору купівлі-продажу природного газу.

Проте, такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів є передчасними, беручи до уваги таке.

Як досліджено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015, в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014 № 2196/14-КП-32 було перераховано 1 722 498,74 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 22.12.2015.

При цьому, судами також встановлено, що ще до підписання договору про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015 ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" було самостійно сплачено суму 2 509 942,93 грн. за поставлений ПАТ "НАК "Нафтогаз України" природний газ, що не заперечується сторонами у даній справі.

Однак, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не врахували, що зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується виключно тієї заборгованості, яка є предметом договору про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015 (тобто - 1 722 498,74 грн.).

В той же час, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору від 31.01.2014 № 2196/14-КП-32 та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спірним договором про організацію взаєморозрахунків (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 924/1230/14 від 01.07.2015, у справі № 917/2520/14 від 16.09.2015).

Так, і в апеляційній, і в касаційній скаргах ПАТ "НАК "Нафтогаз" вказувало, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних нараховані ним не лише на суму заборгованості, яка є предметом договору про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015, але й на ту суму, яка була сплачена ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" за рахунок власних коштів з порушенням строків оплати, встановлених умовами договору купівлі-продажу природного газу № 2196/14-КП-32 від 31.01.2014.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки даним обставинам.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань. При цьому якщо їх обчислення помилкове, - суд зобов'язує позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або може зробити це самостійно.

Разом з тим, не здійснивши такої перевірки, суди попередніх інстанцій не з'ясували правової природи тієї суми заборгованості, на яку позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних, не встановили, чи є така сума (у повному обсязі) предметом регулювання за договором про організацію взаєморозрахунків № 428/375-в від 16.12.2015, у зв'язку з чим висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість заявлених позовних вимог і про відмову у задоволенні позову в цілому є передчасним.

Як передбачено статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Касаційна інстанція, згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак, рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2016 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, прийняті у даній справі, вказаним вимогам не відповідають.

Згідно з п. 3 ст. 1119 та частиною першої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Беручи до уваги вищевикладене, касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові акти - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2016 у справі № 922/2281/16 скасувати.

Справу № 922/2281/16 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере